Вибір способу підключення дисків SATA до комп'ютера
Попри постійний розвиток накопичувачів та їх інтерфейсів, Serial ATA (SATA) залишається найбільш широко застосовуваним способом їх підключення до материнської плати. Більшість жорстких дисків та навіть деякі твердотільні накопичувачі, наявні у продажу, й досі оснащені портами SATA, не кажучи вже про старіше обладнання. Передбачається, що такі накопичувачі встановлюватимуться всередині комп'ютера, безпосередньо в гнізді сумісної материнської плати. Втім, коли на вихідному ПК відбувається втрата даних, може виникнути потреба дістати носій та під'єднати його до іншої робочої системи для відновлення. В цьому випадку до завдання можна підходити по-різному, в залежності від конкретних обставин. Тут ви дізнаєтеся про методи, придатні для підключення накопичувача SATA до іншого комп'ютера, та зможете обрати оптимальний для своїх потреб.
Підказка: Будь ласка, ознайомтеся зі статтею про Визначення типу інтерфейсу жорсткого диска, яка допоможе вам з'ясувати, чи оснащений ваш жорсткий диск роз'ємом SATA або іншим типом роз'єму.
Вибір між внутрішнім і зовнішнім підключенням
Як уже згадувалося, диски SATA фактично призначені для внутрішнього використання. Однак їх також можна під'єднати зовнішньо, коли цього вимагає ситуація. Є кілька моментів, які слід враховувати при прийнятті рішення, який з цих видів з'єднання більш слушний:
-
Можливість розібрати корпус комп'ютера.
Переважну більшість корпусів ПК можна легко відкрити за допомогою гвинтів з накатаними головками або викрутки. Одначе, знімати кришу та проникати всередину може бути небажано у випадку пристроїв, на які поширюється гарантія. Виробники досить часто кріплять спеціальні пломби або наліпки, які не варто пошкоджувати, якщо треба зберегти гарантію. Крім того, деякі корпуси мають фіксовану конструкцію, що може ускладнити або навіть унеможливити демонтування.
-
Кількість простору в корпусі для встановлення додаткових компонентів.
Це навряд стане проблемою для звичайного ПК у вигляді вежі. Однак компактні пристрої, такі як ноутбуки або ультрабуки, мають суворі просторові обмеження та рідко можуть розмістити додаткові накопичувачі. Найбільше, що вони пропонують – це ще один відсік для меншого 2,5-дюймового накопичувача SATA, але навіть такі зустрічаються досить нечасто.
-
Наявність вільних слотів SATA в хост-системі.
Якщо є потрібний обсяг простору для додавання дисків, на материнській платі також має бути присутня відповідна кількість роз'ємів SATA – по одному слоту для кожного диска SATA. За їх відсутності можливість під'єднати накопичувачі внутрішнім способом все ще залишається, але в цьому випадку материнську плату доведеться вдосконалити за допомогою спеціальної плати розширення, яка підключається до порту PCI Express.
-
Обсяг додаткової потужності, яку здатен надати блок живлення системи.
Будь-який накопичувач SATA для роботи споживає певну кількість електроенергії. Механічні жорсткі диски витрачають більше, приблизно по 15 Вт на пристрій. Енергоспоживання твердотільних накопичувачів знаходиться на мінімальному рівні, але навіть їх потрібно забезпечити потужністю до 5 Вт. Коли накопичувачі підключені внутрішньо, цю енергію постачатиме блок живлення комп'ютера. Не рекомендується навантажувати блок живлення більше, ніж дозволяють його максимальні характеристики, оскільки це може привести до будь-яких проблем, від його відключення до повної відмови. Крім того, якщо в збірці використовується плата розширення, сама вона також споживатиме близько 10-20 Вт, що також слід врахувати.
-
Очікувана швидкість з'єднання.
Розроблені спеціально для таких накопичувачів, внутрішні слоти SATA на материнській платі зазвичай випереджають за швидкістю зовнішні порти та чіпи адаптерів, які використовуються для комунікації. Наприклад, останнє покоління SATA3 здатне працювати зі швидкістю до 6,0 Гбіт/с. USB 3.0, максимальна швидкість якого становить 5,0 Гбіт/сек, та новіші версії стандарту значно збільшили швидкість цієї зовнішньої шини, що робить її непоганою альтернативою SATA. Однак у реальних сценаріях зазвичай неможливо отримати значення, навіть наближені до цього теоретичного максимуму.
-
Бюджет, який можна виділити на додаткове обладнання.
Зовнішні методи підключення дозволяють подолати більшість перешкод, пов'язаних з установкою SATA всередині ПК, таких як необхідність відкривати корпус, розміщувати накопичувачі на материнській платі, розраховувати потужність. Проте вони завжди передбачають додаткові витрати на адаптери, кабелі, зовнішні джерела живлення та інші аксесуари, залежно від обраного методу. Деякі з них можуть бути досить дорогими, але запропонують більшу безпеку та зручність.
-
Рівень технічних знань.
Робота з внутрішніми частинами апаратного забезпечення комп'ютера вимагає достатніх технічних навичок. Якщо ви погано розбираєтеся або почуваєтеся невпевнено, виконуючи маніпуляції з ними, краще використовувати зовнішні засоби або навіть довірити цю задачу професіоналам. Неправильне поводження може призвести до фізичного пошкодження компонентів та звести нанівець усі шанси на успішне відновлення даних.
Внутрішні методи для під'єднання дисків SATA
Основним внутрішнім способом підключення є приєднання накопичувача до роз'єму SATA на материнській платі за допомогою рідного кабелю SATA для передачі даних. Ці порти мають L-подібну форму та можуть позначатися як SATA1, SATA2 і т.д. відповідно до покоління SATA. Вони бувають чорні, червоні або помаранчеві, залежно від виробника. Як правило, їх кількість варіюється в межах 4-6. Якщо ви вирішите звільнити деякі з них для нових дисків, будьте обережні, оскільки можна випадково відключити системний диск або RAID.
Рис. 1. Порти SATA на материнській платі.
Порти SATA, які не знаходяться у використанні, можуть бути відключені системою за замовчуванням. У такому разі вам доведеться ввімкнути їх вручну в налаштуваннях BIOS.
Кабель SATA для живлення в цьому випадку потрібно увімкнути в порт SATA на блоці живлення. Якщо їх кількість менша, ніж кількість дисків SATA, один роз'єм можна поділити на два або більше за допомогою додаткового розгалужувача живлення для SATA.
Рис. 2. Порт SATA на блоці живлення.
Рис. 3. Розгалужувач живлення для SATA.
Підказка: Будь ласка, перегляньте інструкцію, яка допоможе вам під'єднати диски SATA безпосередньо до материнської плати комп'ютера.
Якщо з'ясовувалося, що на материнській платі не вистачає портів для підключення необхідних дисків SATA, їх можна під'єднати за допомогою плати розширення. Цей пристрій вмикається в роз'єм PCIe та забезпечує додаткову можливість для підключення певних типів пристроїв за допомогою сумісних кабелів. Така карта також називається адаптером шини хоста (HBA) й відрізняється залежно від типу інтерфейсу, який вона пропонує. У випадку SATA можна використовувати або SATA HBA, або SAS HBA, оскільки новіший стандарт SAS має зворотну сумісність.
Рис. 4. Порти PCIe на материнській платі.
Рис. 5. Адаптер шини хоста SATA.
Рис. 6. Адаптер шини хоста SAS.
Слід зазначити, що слоти PCIe бувають різних конфігурацій, залежно від кількості фізичних ліній передачі інформації: x1, x4, x8, x16 або x32. Тому необхідно також враховувати вимоги карти щодо кількості ліній, оскільки цей фактор визначає її продуктивність та сумісність з наявними роз'ємами PCIe.
Крім того, старі адаптери шини хоста можуть мати обмеження щодо місткості дисків, які вони в змозі розмістити. Диски обсягом понад 2 ТБ можуть не підтримуватися та відображатимуться як диски обсягом 2 ТБ, тоді як решта місткості просто стане недоступною.
Підказка: Будь ласка, зверніться до керівництва щодо встановлення дисків SATA за допомогою плати розширення для отримання детальних інструкцій.
Зовнішні способи для під'єднання дисків SATA
Для зовнішнього використання жорсткого диска або твердотільного накопичувача SATA потрібен спеціальний адаптер USB-SATA, який забезпечить його зв'язок зі стандартним USB-портом, наявним у більшості сучасних ПК та ноутбуків.
Рис. 7. Адаптер USB-SATA.
USB-порт здатний як передавати дані, так і живити накопичувач. Однак він видає відносно невелику кількість струму. Цього буде достатньо для роботи з компактними 2,5-дюймовими жорсткими дисками та твердотільними накопичувачами. Але 3,5-дюймові жорсткі диски споживають більше енергії, тому для них потрібне окреме джерело живлення. AC/DC-адаптер може іноді входити в комплект. Якщо ж ні, адаптер USB-SATA повинен принаймні мати вхідний порт на 12 В – тоді ви зможете придбати адаптер живлення окремо та використовувати його з більш енерговитратними обертовими дисками.
Рис. 8. Жорсткий диск SATA із живленням від AC/DC-адаптера.
Також варто зазначити, що не всі конвертери USB-SATA однакові. Високої продуктивності можна досягти тільки з моделями, оснащеними, принаймні, версією USB 3.0 цієї шини, в той час як старіші пристрої USB 2.0 працюватимуть значно повільніше. До того ж більшість з них не працюють з дисками обсягом понад 2 ТБ, і лише деякі варіанти з USB 3.0 та вище зможуть опрацьовувати диски обсягом до 6 ТБ.
Підказка: Застосування цього методу продемонстроване в керівництві щодо підключення дисків SATA за допомогою адаптера USB-SATA.
Електроніка адаптера USB-SATA може бути вбудована в спеціальний захисний кожух, який покриває накопичувач. Ці пристрої відомі як зовнішні корпуси для накопичувачів. Вони можуть виготовлятися з пластику або металу та доступні в багатьох дизайнах.
Рис. 9. Зовнішній корпус для дисків SATA.
Розмір корпусу слід вибирати відповідно до формфактора накопичувача. Деякі корпуси можуть розмістити лише 2,5-дюймові цифрові носії, тоді як інші підтримують 3,5-дюймові механічні диски класу десктопів. Також іноді можна вставити 2,5-дюймовий накопичувач в місткіший корпус за допомогою спеціального кріпильного елемента.
Більшість корпусів вміщують один накопичувач SATA, але висококласні корпуси можуть бути оснащені декількома відсіками для двох або більше накопичувачів.
Рис. 10. Зовнішній корпус з декількома відсіками для дисків.
Хоча цей метод успадкував обмеження базового конвертера USB-SATA, йому слід надати перевагу для довгострокового підключення через вищий рівень безпеки.
Підказка: Будь ласка, ознайомтеся з керівництвом, щоб дізнатися, як під'єднати диски SATA за допомогою зовнішнього корпусу.
Останнє оновлення: 15 листопада 2022